Тематичні історії – оригінальні музейні предмети

Українська традиційна плетена колиска, таку колиску ще називають люлька або колибка.

Плетена з лози колиска була невід’ємним предметом побуту української сім’ї, особливим попитом вона користувалась протягом ХІХ-ХХ ст..

Люлька – своєрідний великий кошик сплетений з лози, що має овальну форму та пласке дно.

Колиску зазвичай підвішували за сволок біля ліжка батьків. Мотузки якими вона кріпиться називають вервечками.

Колиску називають першою земною домівкою людини, вважається що вона має магічні властивості та охоронну силу. Також, її символізують із безсмертям роду.

Традиційно люльки виготовляли із «співочого дерева» - калина, ясен, горіх, ліщина. Така традиція уособлює в собі прагнення батьків до того, аби дитина росла дужою, вродливою та співучою.

Для дівчинки зазвичай виготовляли колиску з калини, її застеляли пшеничною соломою, зверху клали рядно з льону. Під подушку клали жменьку хмелю – так дитина добре спала. Колиску ж хлопчика застеляли житньою соломою.

Вважалося гарною традицією покласти першим до колиски кота. Котик мав наділити дитину вдачею та принести міцний і спокійний сон. Колихаючи в колисці кота, промовляли такі слова: - «Як на кота муркота, - на дитину дрімота». Згодом кота відпускали, а на його місце клали дитину.

Заборонялось колихати порожню колиску, - аби не накликати на дитину біду.

Не можна було колихати колиску у двох, або повертатись до неї спиною. Кажуть, такі дії послаблювали сили оберега колиски.

Колиску не викидали, а зберігали навіть тоді, коли діти покидали батьківську оселю.

Саме в такій плетеній з лози колисці, колись виколихували маленького хлопчика Івана, якого не дарма називають очеретянкою, через голос ніжніший ніж у солов’я…